Якщо чесно, то я не знаю (мабуть, і не хочу знати) коли це все скінчи́ться.
В моїх кишенях до сих пір лежать мої вологі, забичковані недопа́лки,
Один справний навушник, якісь шматочки від з'їхавшої черепиці,
Розряджений MP3 і мрія коли небудь стати прип'ятським сталкером.
Ти мене не питай, навіщо мене занесло в ці рідні, продимлені лави,
Чому так і не скінчилось дипломом моє навчання́ на історика.
Я просто за серцем пішов, душа так просто сидіти й мовчати не стала,
І з тих пір долоню в кишені холодить рідний метал від цезо́рика.
Ти мене не питай де в мені взялась любов до свободи й до волі.
У крові в мене лава, у очах в мене сталь, а у грудях -- поклик богів.
Кожен день на теренах своєї землі я змагаюсь із брудом в двобої.
Кожен день відвойовую в нечисті клаптик своєї, рідної серцю Землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=662049
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.04.2016
автор: Олька Оленька