Весни приходять незримо, навіть незрячі
Жінки відчувають, як тягнеться їхнім тілом
Любов, що Господь її для нас уже передбачив,
Завбачливо звівши докупи усіх своїх
Пасажирів.
Завбачливо давши серце, легені та шкіру
Таку прозору, мереживно-опівнічну,
Таку вологу, що контури її тіла
Мені часто нагадують моря
Непересічну віддаль,
Плеса його чорну м’якіть, плямисту блакить,
Дитячу бентежність рук,
Виноградний живіт,
І жінка моя, що сьогодні
Зі мною спить,
Зникає на ранок, наче відплив,
Розчиняючись серед снів.
Не варто знати причин, пам’ятати імен,
Господь виведе нас до одного з своїх
Берегів,
І з того боку стоятиме жінка із таким
Проваллям очей,
Що скільки б не було морів –
Торкатимуться колін.
І він скаже: «Бери її та люби,
Ось тобі розум на помилки,
Ось тобі серця намагнічений гвинт,
Ось тобі ребра, щоби його у собі
Носив,
Ось тобі голос, щоби не
Вистачало слів,
Ось тобі її груди, щоби
Дихати на глибині,
Ось тобі смерть,
Якщо не вистачить
Сил,
І ціле життя, щоби вона
Сумнівалася у тобі».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661771
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2016
автор: Мирослав Гончарук_Хомин