А совість не мовчить, хоча живу, як інші:
За свій насущний хліб працюю і молюсь...
Повірила Тобі, - не краща і не гірша,-
Топчу свою стезю - й фіналу не боюсь.
Себе рятую я - звільняюся від себе:
Від накипу гучних, легких, бездумних фраз.
Тьмяніє угорі: прозоре гасне небо
У хмарності липких докорів та образ.
А совість не мовчить - це Ти мені говориш:
- Храни людське в собі й Закону не поруш,
Цурайся суєти, злобИ та наговору...
ДослУхалась Тебе - і вірою кріплюсь.
Даруй мені, даруй лишень самої віри,
А милості Твої - безсилим принеси...
В часи темнот моїх прийми душі офіру...
Всемилостивий, о, від злоби нас спаси...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661611
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.04.2016
автор: Світлана Імашева