А скільки людей помирали у цих лікарняних ліжках?
І скільки життя тут давало повчальних уроків?
Стара табуретка, тонкі і несті́йкі ніжки,
Що чули невпевненість й розпач тисячі кроків.
А скільки людей тут сміялися і ридали?
І скільки думок мандрували у пошуках істини?
Цим людям уже не потрібні ні гроші, ні слава,
Лише маленька можливість висловитись.
Велике стає у цих стінах раптово мізе́рним.
Все дивне стає зрозумілим і трохи знайомим.
Все наше життя - це театр: антракти і сцени.
І навіть сценарій стане колись старомодним
Ось так, без бажання полюбиш суху статистику,
Все рахуватимеш всі ці питання "Скільки?"
Шукатимеш знаки, символи, містику..
І нікому не скажеш.
Сам знатимеш тільки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=661404
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.04.2016
автор: Виктория Пташинская