Людство! Знову надія лише на мойсеєвий жезл? –
Чи скориться вода? чи розступиться море Червоне?
Чи без іскорки віри – міцної і світлої – без
нас на березі злоби піймають гріхи-фараони?
Тихше, тихше, литаври! Пророче мовчить Маріам...
Час борвієм жене, тиче розпачем люто у спину.
Ми щоденно вклоняємся низько брехливим божкам,
як непотріб із серця, випалюєм образ людини.
Світло в тіняві світу, в безмов'ї холодних зіниць
розпізнати нелегко, як в мороці проблиски раю.
Але ми, фараоне, втечем від твоїх колісниць!
І наситимо душу добром на верхів'ї Синаю.
20.04.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660908
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.04.2016
автор: Уляна Яресько