Коли все ще триває, хоч і здається,
Що немає нічого-нічого зовсім,
Я чую, як у тобі гулко б’ється
Чорна любов і розбита совість.
Як у тобі виривається клапан,
Як розливаються липкі ріки,
Навіть по смерті, навіть по втраті,
Серце гуркоче в нічне повітря.
І я чую його передмістя туманні,
Обірваний голос, тривкі гематоми,
Найважче, - кажу, - завжди пам’ятати,
Зими, що були не надто суворі.
Весни, позбавлені всякої люті,
Радості без ран і тривоги.
Насправді, - кажу, - не можна забути
Втрати із кожної перемоги.
Тому витримки вам до всієї роботи,
Впертості, щоб дожити до завтра,
Смерть триватиме рівно доки
У кожному з нас залишається втрата.
Злості вам, злості, терпіння і муки,
Міцних сухожиль,
Надійної мови,
Якщо я вирвуся звідси, суки,
То тільки з любові,
Тільки з любові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660771
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.04.2016
автор: Мирослав Гончарук_Хомин