А давай не будем сумувати
І зневіру візьмем на приціл.
Доля нам довірила по блату
Журавля тримати у руці.
Не одну стежину протоптати
На безмежжі росяних отав.
Бакайці, і Христове, й Леваду
Пам’ять, наче атлас, прогорта.
Колисанку лагідної хвилі –
Одкровення озера і Псла,
І найперші почуття несмілі –
Благодаті часточка мала.
Нам дитинства сонячні блавати
Найсолодші з марев давнини…
Нащо нам, мій друже, сумувати –
Все одно не вернуться вони.
В наших днів жорстокі каруселі
Держиморди ситі сіють страх.
Візьмемо у руки злість веселу
Й нею – хто заробить – по зубах.
Бо інакше ця бридка зараза
Занавісить внукам горизонт.
Тож шикуймося у лави разом,
Сумувати нині не резон.
І не озираймось на минуле,
Не рахуймо за спиною літ,
Щоби честь і гідність не поснули –
Побунтуєм і себе, і світ.
Нас купити годі на полову –
Вже доріг намотано сувій.
Просто – віддамося волі Слова,
Що в Святім карбоване Письмі.
І надалі будем дарувати
Світло і тепло своїх сердець.
І залишить доля нам по блату
З журавлями небо голубе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660740
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.04.2016
автор: stawitscky