Моє серце – без щита й забрала –
Для амурів найвірніша ціль.
Але ж прагне, капосне, немало –
Потримати журавля в руці.
А точніше – юну журавлиху
З трепетом невистужених крил,
І блаженну упізнати втіху,
Запаливши ватру від іскри.
Хай торнадо жбуроне до хмари,
Щоби потім в тартар – і усе…
Лиш позбутись нездійсненних марень,
Коли вже й до пристані несе
Вже прозорі пізнано глибини,
Неба неозору далечінь.
І ціна осягнута хвилини.
Коли навіть янгол на плечі,
А підняти обважнілі крила,
Полетіти! Але де вже там…
А амури безпардонні цілять
Бо ж позбувсь забрала і щита
У надії на тепло і спокій,
На тендітний затишок осонь…
А вони позабігали – роки.
І душа викрешує вогонь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=660432
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2016
автор: stawitscky