Стукає дощ по блясі. Вечірній спалах.
Спить задоволене місто, чекаючи ночі...
Може зварити чаю? Цього буде мало?
А темрява хилить у ліжко замучені очі...
Світяться де-не-де лампи. Чисті звуки
Для нас творять разом із громом поліфонію...
А ми сидимо під ковдрами, грієм руки,
І зима минула, а дощ - це наша довга мрія...
Включили вуха, фарбуючи кімнату
У кольори хвойного лісу з далеких глибин...
Згадалися сни і маленькі, м'які ведмежата,
Сни, спалені залізобетоном із чотирьох стін...
Сміялись ми, плакали, падали в інше,
Наш чай грів тіла і ковдри терпкого кохання...
Колискову грав дощ, зводячи наші вічі,
Як в часи Темних Веж - лиш очі лицаря і дами...
***
Так минала ніч, а нестихаючий дощ
Все ще рубав бруд волинкою гордого плачу...
Мокнули щасливі дерева, бруківка площ,
Наші ж серця були як одне - палке і гаряче...
07.04.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658007
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 07.04.2016
автор: Systematic Age