Як вирветься сонце з тенет холодів,
Як наших лелек вже не втримає вирій,
А лід стане в Ворсклі тісним, отоді
Я ніжній весні свою душу довірю.
Нехай погостює в ній тала вода –
Стихія любові – п’янка й дикувата,
Аби я змогла, як трава молода,
Журбу, мов торішній листок, пронизати
Й повірить, що можна почати з нуля
Усе, що до цього чомусь не вдалося…
Я грію думки, ніби зерна рілля,
В щемливій надії діждати колосся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657379
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2016
автор: Ніна Багата