слухаючи сонети
Валерія Курінського
(1939- 2015)
у виконанні*
народної артистки
Галини Яблонської
Базіка хтось: уже нема Культури в Україні.
Ну що Ви, друже-московіте, ось вона жиє!
Послухайте, й відчуйте те небесне і земне
у їх єдиному пориві — отім часу повільнім
плині, котрий бере за все живе, що є іще
в тобі тут всередині — частинки Бога в нас —
осколки від душі. Ну і той час мені як Спас
у суєті, що завжди нам ще щось до рук сує
щоби за те триматись та ще поки не злітати
назовсім. Зовсім до небес. А поки жити тут:
чогось хотіти та боятись, чекать в надії
мо щось ще буде з нас таких малих-малих земних
у цім житті великеє. Таке, що до небес
аплодисментом зазвучить... Ну і батьків потішить…
01.08.2015, в редакції від 05.04.2016
---------------------------------------------------
*https://youtu.be/W13aGfcYqek?t=1h1m35s
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657328
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.04.2016
автор: Ігор Спичак