Весна кличе в гори…

[img]http://accordebe.ru/uploads/images/e/m/i/eminem_feat_sia_beautiful_pain_velikij_uravnitel_ost.jpg[/img]

Весна  кличе  в  гори.  Взуваю  розтоптані  кеди  –
Іще  від  минулого  літа.  Ну,  що  ж,  в  добру  путь!
Де  сонце  –  медовий  бурштин,  інкрустований  в  небо,
Де  чубчики  соснам  хмарки́,  наче  вівці,  скубуть.

Несу  за  спиною  в  наплічнику  аркушів  стоси  –
Давно  перепрілі  ілюзії  ще  від  зими.
Вливає  за  пазуху  щастя  подвоєні  дози
Омріяна  даль,  що  вітри  підпирає  грудьми.

І  що  мені  треба  на  лоні  безмежного  світу,
Де  я  –  лиш  піщинка  дрібна  серед  тонни  піску?
І  вітер  гуде  в  мою  душу,  немов  у  трембіту,
І  космос  постійно  тримає  мене  на  зв’язку.

І  голос  мені  промовляє:  «Алло,  абоненте,
Погода  сьогодні  чудова,  тож  welcome  to  please!».
І  серце  карбує  на  згадку  щасливі  моменти,
І  камера  вкотре  фіксує  пробуджений  ліс.

А  він  пахне  мохом,  терпкими  оліями  хвої,
Обійми  свої  розкриває  і  кличе:  «Ходи!».
І  я  усміхаюсь  до  лісу  й  до  себе  самої,
На  тілі  земної  планети  лишаю  сліди…

Дрібні,  ледь  помітні  –  невидимі  майже,  їй  Богу,
На  відстані  лету  пташиного.  Квітню,  агов!..
Спасибі,  що  кличеш  мене  в  цю  натхненну  дорогу  –
Звучати  на  хвилі  поезії  та  молитов.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657270
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.04.2016
автор: Наталя Данилюк