відучити себе
приручувати
людей
як диких звірів
готових на що завгодно
лише б не жити
лише б не думати
забутися
бути тваринами
неприрученими і самотніми
мати в серці діру
і жити як мученики
її не заповнюючи
відучити себе
помічати
і вчитися забувати
як забивають цвяхи
спершу непевно
потім упевнено і до кінця
як наливають в келих по вінця
п'ючи до дна за стабільний неспокій
вже кілька чортових років
коту під хвіст
харону в човен
хай їх бісових перевозить
ріка вирує ріка голосить
піниться з погордою і пихою
сміється з того що їй говорять
сміється навіть з зізнань у коханні
відучити себе
помічати
як люди гинуть
від ран на серці
поранені й неслухняні
як від самотності
сходять з глузду
і намагаються це приховати
у світі де кожен другий
не має власного імені
але вперто чекає
на свято
3 квітня 2016 [06:08]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656991
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.04.2016
автор: Віктор Шупер