Ліс, і лиш одні дерева навкруги,
Нема ні мертвих, ні живих, ні бідних, ні багатих.
Природо, я давно хотів до тебе завітати,
Та все ніяк - або дощі. або сніги.
Привіт, Природо! Та насупилась суворо,
Хто ж міг нарушити її покій, що за прибулець?
Я біг до тебе через сотні і десятки вулиць,
Угору. вниз. угору, знову вниз і знов угору!
Вона всміхнулась, хоч уже давно хвороба
Її тривожила, діймала, вже. здавалося. не було сил.
Весна прийшла, ще холодно було і дощик моросив,
А я без шапки, і на тілі джинсова потерта роба.
Отак зустрілись ми, я запитав, чому вона хворіє...
Вона сказала, що не знає, звісно, але їй здається
Що, паразит живе у ній, який людиною зоветься,
Що ні одна таблетка вже на це не діє.
Я засмутився, адже знаю я тих паразитів,
Я не хотів казати цій старенькій бабці, що я теж
Один із них. Але пішовши мовчки геть з тих меж,
Я зрозумів, що я живу подібно до бандитів.
І знаєте, о люди-паразити, що подумав?
Ми не замислюємося про наслідки лихих діянь.
Я вірю, що природа - за китайцями то Янь,
А ми - то Інь... Цікаву тему наніч вам подав.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656333
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.04.2016
автор: Інфант