Від діда, у моїй рідні – культ полювання...
Гуртом, ще підлітками, зайців ми зганяли
Та на стрільців їх з гончаками заганяли,
І завжди в поле йшли з бажанням й хвилюванням.
Коли підріс, щоб не ходив без толку,
Довірили мені стареньку одностволку.
Тоді й побачив, що потрібна праця,
Удача й хист, щоб вполювати зайця.
Нарешті, пролунав мій перший вдалий постріл!
Вп’ялись в загривок зайцю зуби гострі,
А в мене, мов дитячий, крик підранка...
Наплив емоцій, на душі сум’яття.
Ця суміш почуттів – жалю й завзяття,
Не залишала і у сні, до ранку.
Лютий, 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656231
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 31.03.2016
автор: Володимир Дивнич