[b]46* Оленка Зелена; до в. «Я чую… перероджена вовчиця…»[/b]
(я давно не вожак тої зграї, де ти будеш перша…)
Душа – до лісу! Тілу – волю! І – пророчі
Слова ворожки, що на час цей нагадала:
«Так, буде день, вовчиця-доля гляне в очі –
Прийми ж це слово, що душа її писала!»
–
Ех, з десяток рокІв із плечей моїх скинути б разом –
Я б серденько оце
полонив! – … Ах ти, доле-зараза!..
[b]47* Михайло Гончар; до в. «Не спізнися…»[/b]
(поетові – поетове!)
Не сумуй, що вже сонце – на захід, де дні пурпурові,
Ти не марно прожив; те, що мав – для людей віддавав.
Тільки той після смерті залишить свій плід, хто кохав,
Та ще ти, – хто поетом народжений був від любові.
–
Тільки ти постривай!! – не пора
нам той захід чекати з журбою,
В нас – любові в серцях! – а душа ще літа молодою такою!
[b]48* kanan; до в. «Міст»[/b]
(лихеє лихо зло розводить, а нам - мостами поєднатись)
і я б не став цьому перечить, якби не думка, що собі
само те стерво вже набридло: ні, суче сім’я проросте
в любій багнюці, у болоті, в лайні і смороді, лише б
цю кульку й далі в кров марати та сіять смерть, мости ті рвати, -
тут втіха нелюду і стерву! – і вже цьому не заперечу.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655807
Рубрика: Присвячення
дата надходження 30.03.2016
автор: Касьян Благоєв