Я кликала, а ти мене не чув,
Я плакала, а ти вже не побачив.
І що в останню мить свою відчув,
Кому за що пробачив - не пробачив...
Мені ж прости. У буднях і гріхах
Блукала я над урвищем, по краю
Та біль отой, що досі не вщухав,
Уже, мабуть, привів тебе до раю...
І часто я ходжу тепер туди,
Де сію квіти власними руками.
Мій батьку, ще хоч раз у сні прийди -
Я всеодно чекатиму роками...
Тобі скажу про горе від утрат,
Якщо зумію про таке словами,
А пам"ятаєш - травень і парад...
Чомусь згадала, як ішла до мами...
Вона так часто згадує про вас -
Такими молодими пам"ятає,
Хоч важко, та обожнює той час -
Тепер лиш спомин душу зігріває...
Сьогодні уночі таки приснивсь
І ми проговорили до світання.
Я, навіть, не помітила весни
Після такого довгого мовчання...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655495
Рубрика: Присвячення
дата надходження 29.03.2016
автор: Наташа Марос