Намалювала дивне поле,
Ромашками причепурила.
В букет збираю… Моя доле,
Стомилися мої вітрила.
Ще намалюю ясні зорі,
Як пломеніють на стежинку.
Здавалось, шляхом неозорим
Для щастя випрошу хвилинку.
І ясени я намалюю,
Що край дороги в ряд стояли.
Так часто згадую, сумую,
А люди їх чомусь зрубали.
Я намалюю наші клени.
Оселю прикрашали в свято.
І розцвітало все зеленим…
Я намалюю так багато!
І тихе плесо, ліс і трави,
А під вікном жоржини білі,
Далекий човник з переправи
І вишні в пригорщах доспілі.
Я домалюю ще тополю,
Що кронами до сонця квітла,
А в радості й хвилини болю
Була мені благанням світла!
Полотна розгорну малюнком,
Як здавна мами розстеляли.
Лляним на лузі візерунком
Білились сонцем і линяли.
Я намалюю світлу днину,
Блакитне небо над собою.
В дитинство спогадами лину...
І прикрашаю їх весною.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654773
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2016
автор: Тетяна Луківська