Я зміг себе від рабства захистить…
Я клятву дав собі, задля спокою,
що вірити, просити і любить
не стану, та свободу над собою
здобуду. І щастило довго в тім…
Чужу став лікувати юність, поки…
Обличчя не розгледів… Так ось ти
перетворила мудрість всю на попіл…
Стомився я від холоду зими…
Він ранив Душу… Ним і серце повне…
І наше «Ти» звучить уже як «Ви»…
Та із словами біль тече назовні.
Ми мусимо зустрітись, щоб Любов
урятувати, і її торкнутись…
І, як належне, будемо ми знов
себе їй віддавати, в ній тонути.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Моє повітря – лиш любов…
Без неї… як вітрилам - штиль…
Від туги, що палає знов,
мене врятуєш тільки ти…
Світлина ось твоя… Вона
окреслила світ мрій для мене…
І доки ти чекаєш, знай –
я непохитний і безсмертний.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Зустрінемось ми, я це точно знаю…
Та після адаптації зіниць…
ми знову розговоримось, в реальність
ввійшовши із країни віршів, снів…
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
І фантазії щастя ми створимо потім…
Перевіримо дотиком саме ті сни…
І коханням заповнимо простір весь поміж
двох закоханих «Я», що розчинені в «МИ».
Запах губ ми пізнаємо та… як із серця…
як крізь погляд сочиться бажання… І ми
навіть вічність забудемо разом! І Всесвіт
стане заздрити нам… кожну пристрасну мить…
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Чужою ти… ще трішечки побудь…
Затемнення хай пройде нетерпіння.
Один твій дотик і… міняє суть
вся вічність – пролітає безупинно.
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _
Ти… дарувала стільки раз Себе…
І посмішку, і ласку, і надію…
Жадаю, наче вперше, я Тебе!
І ця жага… ще більш полум’яніє…
************************************
ОРИГИНАЛ:
я смог себя
от рабства защитить...
поклявшись...себе
клятвою простою....
просить не буду...
верить
и любить
и обрету свободу
над собою
и очень долго
в этом мне везло
я даже стал лечить...
чужую Юность
пока не разглядел Твоё Лицо...
и в пепел превратилась
моя мудрость...
...........................................
я так устал ...от холода зимы.....
проник он в сердце....
и поранил Душу...
и наше Ты... уже звучит как Вы....
и только боль....
в словах... течёт наружу
мы встретиться должны
чтобы Любовь спасти....
почувствовать её... прикосновенье....
как дань...
себя...
мы будем ей нести
расплавив серость...
в сказочных мгновеньях.
..............................................
я задыхаюсь без любви...
как в штиль на море паруса....
и от сжигающей тоски.....
меня спасут твои глаза...
вот фотография твоя...
мой мир мечты на ней очерчен...
пока ты ждёшь....
обнять меня...
я Несгибаем....
и Бессмертен.
...................................................
Я знаю наша встреча состоится...
и после адаптации зрачков...
мы сможем вдруг...
опять разговориться...
войдя в реальность....
из страны стихов.
мы придумаем вместе ...
фантазии счастья...
а касаньем проверим...
безумные сны...
и заполним любовью
остатки пространства...
между нашими Я
растворёнными в МЫ
мы узнаем как пахнут
зовущие губы...
как желанье сочится
из глаз ...
как из ран...
мы...
сегодня...
... и вечность....
с тобою забудем...
и вселенная будет
завидовать нам.
...................................................
побудь ещё немножечко ....чужой....
дай пережить... Затменье.... Нетерпенья.
твоё прикосновение....
рукой....
и вечность....
превращается...
в мгновенье.
..................................................
Ты столько раз дарила мне Себя.....
свою улыбку ласку и надежду.....
а я как в первый раз.... хочу Тебя.
и Голод....
по Тебе....
сильней чем прежде.
..................................................
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654251
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2016
автор: Rekha