У будинку і тепло, і тихо,
А на вулиці дощ іде й сніг,
Причаїлося поруч десь лихо
У похмурих кімнатах моїх.
Не буває життя без мороки,-
І у кожного звісно своє...
Я пригадую ті давні роки,-
Неспокійне дитинство моє.
Все було: голод, страх і руїни,
І нестерпна жорстока пора,
Всі надіялись, ждали щоднини,
Щоб закінчилась швидше війна.
Ми боялися виглянуть з хати,
Не минула і хата біди,
Плач сестри допоміг врятуватись,
До сусідів в підвал ми пішли.
Та і там ми боялись сидіти,
Лихоманила нас і трясло,
І молились дорослі і діти,
Щоб це лихо від нас відійшло.
Після бою затишшя настало,
Ми додому зібралися йти,
Та на місці де хата стояла
Чорно - сірі звивались дими.
Куди йти, що робить ми не знали,
Нам боліло і дуже пекло,
У сусідів жили у сараї,
І нове будували житло.
Хоч малі ми були, працювали,
І чекали кінця тій війні.
Ми надіялись, вірили, ждали,
І крізь сльози співали пісні...
Отаким було наше дитинство,
В нім зазнали і горя,й біди,
І роки повоєнні нас тисли,
Не вернувся наш тато з війни.
Дотепер ще печуть наші скроні,
Як згадаєм все те, що було,
І не хочем, щоб людям на сході,-
У теперішнім часі пекло.
І до всіх я звертаюсь сьогодні,
Прошу долю і Бога молю,
В кого душі й серця не холодні:
-Зупиніть цю нестерпну війну!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654154
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 24.03.2016
автор: геометрія