Жінка – прекрасне, ніжне слово,
Творіння, благословенне Богом.
Щаслива мати, ніжна доня,
Це жінки будь – якої доля.
Вона найбільше світу диво,
Таємниця світу – це вона.
Душею мовить так красиво,
Любить щиро й без гріха.
Душа обійме увесь світ.
Допоможе всім вона.
Людина житиме сто літ,
Та не зрадить матері вона.
Жінка – мати – це благословення,
Це дарунок Бога, благодать.
Її любов – найбільше одкровення,
Її не можна не згадать.
Найщиріше мама любить,
Вона віддасть своє життя
І ворогів всіх враз загубить,
Щоб лиш жило її дитя.
Жінка – доня, ніжна радість,
Дарунок батьку й матері її.
І коли зустріне матір старість,
Донька не кине у білі.
Вона завжди любов дарує
Турботу рідним віддає.
Своїх батьків донька шанує,
Щаслива, що вони у неї є.
Жінка – брата любляча сестричка,
Чарівна ніжність та краса.
Усмішка завжди на обличчі,
Весела й радісна вона.
Але,на жаль, у час військовий
Дістались нові ролі всім.
Була лиш жінка, а тепер військовий –
Це нова роль у світі цім.
Жінка – медик, життя рятунок.
Це ангел, зісланий із неба.
Це справжнє диво, порятунок.
Життя рятує, бо так треба.
Вона сміливо йде під кулі.
Не боїться смерті і вогню.
І замість пісні «Люлі»
Чує мати крики у бою.
Вона рятує всіх солдат,
Життя віддасть вона сміливо,
Бо вже й вона тепер солдат,
І пам'ятати це важливо.
Вона піде під кулі, під обстріли,
Щоб врятувати воїна від смерті.
І якби смерті янгола зустріла,
Товаришу не дала б вмерти.
Вона його собою враз закриє.
Бо це товариш, побратим.
Його вже точно не покине,
Вона завжди тут буде з ним.
Військовий лікар – Бог на полі,
Людина – ангел, посланець долі.
Вона відкриє білі два крила,
Щоб не забрала хлопців ця війна.
Жінка – волонтер на полі бою,
Бою в мирному житті.
Вона не носить зброю із собою,
Але рятує тих, хто у біді.
Вона дістане все, що просять,
Знайде те, що треба їм.
І нову форму тепер носять,
І хлопці у взутті новім.
Швидко їжу привезе,
Привезе вона і одяг.
З собою й радість ще везе,
І посмішок ще й цілий потяг.
Волонтер – посланець долі.
Живий месія на землі.
Справжній ангел армії нової,
Рятунок хлопців на війні.
Та є жінки, що й зброю мають,
За незалежність борються вони.
Хоробрим духом всіх вражають
В умовах страшної війни.
Автомат для неї рідний,
Із ним і їсть, і спить вона.
Та зібраний її рюкзак похідний,
Бо жить так змусила війна.
Жінка смерті не боїться,
Сміливо в очі зазирає.
Стає, на жаль, ще й очевидцем,
Як смерть «податки» вже збирає.
Для жінки поле стало домом,
А форма шкірою вже стала.
Але ж сумує по одному,
Що рідних бачить надто мало.
Яке б життя нас не чекало,
Які б жахи не чатували нас,
Для жінки завжди буде мало
Її родини й рідних навіть фраз.
Завжди буде сумувати
За рідним домом, за дитям.
Їх ніколи не забуде,
Вони ж для неї є життям.
За них і бореться вона
Як будь-який солдат на полі.
Та грізно «дивиться» війна,
Як вже кінчаються набої.
Вже не вистачає сили й духу,
Солдат зневіру вже плека.
Та жінка дасть тендітну руку
Й дасть всю віру для бійця.
І мов той янгол всюди бачить
Благословенна богом жінка.
В житті у неї є задачі,
І не зупинить її стінка.
Зупинить її ніщо не зможе.
І благословенна богом жінка
Країні й світу допоможе,
Й розквітне миру в світі квітка.
Серце жінки завжди ніжне,
Й ким би не була вона
Життя навколо тепле й світле,
Й не змінить це війна.
Поки в світі жінка є
Добро і щастя переможуть.
Дарує серце всім своє,
Щоб ніжність в світі нам примножить.
І поки житимуть жінки,
Свята і вічна благодать
Посіє мудрості квітки,
І світ почне весь процвітать.
Жінок любіть, цінуйте їх,
Не завдавайте ви їм болю.
Любіть усіх жінок своїх,
Даруйте їм щасливу долю!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653114
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2016
автор: Анна Цезар