Відбитки сонця

Невже  вона  прокинулася  поруч,
Духмяна,  свіжа,  пле́́кана,  ясна,
Омріяна,  мальована  власно́руч,
Твоя  наївна  дівчинка  смішна?

Ногами  босими  вивчаючи  паркети,
Тобою  ще  нехожених  ночей,
Воліє  все,  що  бу́ло  до,  безжально  стерти,
Вона  вмикає  блиск  твоїх  очей!

Наповнений,  по  вінця  аж  налитий  
Бажанням  чи  то  жінки  чи  весни,
Ти  відтепер  вразливий  і  відкритий
І  в  плейлисті  про  неї  всі  пісні.

А  на  губах  лишень  відбитки  сонця,
Залишені  втікачкою  на  згадку.
Вона  пішла,  розплівши  свої  коси,
Вона  пішла,  співаючи  веснянку.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651836
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2016
автор: Юля Гармаш