Давно вже посивіли скроні,
Та не зважаючи на вік,
Сидить у кріслі, як на троні
Старий, незмінний керівник.
В його провладнім кабінеті
Комфорт і розкіш іще та,
Коньяк у шафі і конфети,
Стерильна всюди чистота.
При кожній владі він при ділі,
Неначе той хамелеон,
Червоні прийдуть, прийдуть білі -
Він змінить колір, змінить тон...
Аби залишитися в кріслі,
І мати владу над людьми,
Він буде в очі усім лізти
І ляже усіма кістьми.
Його онуки, його діти
На схід не підуть воювать,
Вони вже звикли гарно жити,
А на війну їм наплювать.
Не треба думати, чекати,
Коли покращає життя,
Давно пора вже вимітати
І прибирати це сміття.
Синків начальників - в окопи!
А іх самих у шию гнать!
Із крісел ухопить за жо*и,
І копняком під зад піддать!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651609
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.03.2016
автор: LubovShemet