Не пусті, не безликі наші слова,
Чудодійна, велика в них сила,
Бо з’явилась душа, по слову, жива
Й загорілися в небі світила*.
Добре слово – нектар золотий із долонь,
Для душі – лебединії крила,
Неземний і незнаний, вічний вогонь.
Божа іскра його запалила.
А лихе – мов у груди пущені стріли,
Камінь, кинутий в спину від люті.
То отрута гірка, що у душу налили,
Бо сильніша цикути* і ртуті.
Від недоброго слова нема супокою:
Б’є нещадно, ганьбить і трясе,
Гострим звуком розрізує, мов осокою
І кусає до болю від злості усе.
Слово «ненависть» краще чи слово «любов»?
Все у владі розуму й серця.
Та холоне у жилах від першого кров,
Друге – ніжністю доторкнеться.
Добре слово – то чиста перлина душі
І найкраща святиня для роду.
Поділитися скарбом із ближнім спіши.
Хай побачить весь світ його вроду!
9.03.16.
*Буття 1.14 «І сказав Бог: нехай будуть світила на тверді небесній для відділення дня..»
Буття 1.24 «І сказав Бог: нехай родить земля душу живу за родом…»
*Цикута-отрута, яка зафіксована в світовій історії, як речовина, яка отруїла , в свій час, великого Сократа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650780
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.03.2016
автор: TatyanaMir