Щоразу ще більше, навіть в обіймах
Забуваєш все, мене забуваєш.
Поцілунок, як привіт, стає формальним виявом.
Очі ховаєш. Вже не кохаєш?
Чому не пишеш, я вже не єдина?
І навіть не частинка пам’яті?
Не відчиняєш двері гостинно.
Ти не винен. Це я все роблю неправильно.
Прості запитання: невже?, навіщо?
Я твоя тінь, без світла зникаю.
Хочеш зникатиму повільніше?
Сам вирішуй. А може інша чекає вже?
Так, здається – ми згоріли до тла,
Як в полум’ї списані аркуші.
Скоро настане нова сторінка життя
І свої правила, звісно, назначить ще.
А я при зустрічі тебе обійматиму дужче,
Щоб зрозуміти на скільки щасливими бу́ли.
Бо в житті, для кожного щастя грядуще,
Це завжди порівняння з уже минулим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650220
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.03.2016
автор: Вікторія Фединишин