Іде дощ.Я нерухомо сиджу біля вікна і пильно вдивляюся, як прозорі крапельки витанцьовують по калюжах, прислухаюся, як десь там, у
високості їде грім у своїй золотій колісниці.
Із задуми мене виводить червонощоке сонце, що спочатку краєчком визирнуло із-за хмар, а потім плавно викотилось на голубий фон неба.
Дощ вщух.І раптом з однієї хмарки на іншу перекинувся чудовий місток веселки.Він протримався лише якусь мить, а потім почав танути, доки не злився із небесною просинню.
Та ось я відчула, як чиясь тепла долоня торкнулася мого плеча.
Знаю, що це ти, але не можу ворухнутись, бо ще знаходжусь під враженням щойно побаченого.Врешті повертаю голову.Ти стоїш,
дивишся на мене своїми великими гарними очима, на довгих чорних віях блищать дощові намистинки.
В руках твоїх - квіти.Ти мовчки простягаєш їх у мої долоні.А мені мимоволі здається, що ти даруєш той веселковий місточок, котрий щойно розтанув у небесній блакиті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649303
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2016
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський