Пірнає змійка-стежечка у ліс,
Де дзвоники пильнують за ромашками,
Де під сосною в дикому щавлі
Заготовляють харч руді мурашки.
Дрібнота ця без продиху кишить,
Неначе вариться пшоняна каша.
Тут жодна комашина не грішить –
Порядок скрізь – ні лінощів, ні фальші.
Ну як в мікроскопічній голові,
Де наче й ніде розуму приткнутись,
Вміщається увесь їх дивний світ,
Влаштований до рівня абсолюту?!
Мабуть, пульсує невловимий струм,
Де й мізер не останню скрипку грає,
А звідси, може, й той суспільний ум,
І вічна, незбагненна, мудрість зграї.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648595
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.03.2016
автор: Ніна Багата