Ще в далекому XVІІ столітті отаман Іван Сірко сказав фразу «Рабів до раю не пускають». Слова, які змушують задуматись: «А хто такі раби»? Раби - це так звані «підкаблучники». Так, саме вони, тому що погоджуватимуться із усім, лиш би дали їм спокій. Вони живуть чужим життям. Це навіть не люди, це – істоти, які мають своєї думки. Вони будуть згодні на все: на брехню, на фальш, на самообман. Вони сприймають світ в рожевий окулярах, їм байдуже на своє майбутнє, на майбутнє родини, Батьківщини. Їм однаково, буде держава процвітати, чи ж навпаки, зникати.
Позачерговою сесією Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 року був прийнятий документ, яким проголошено незалежність України та створення самостійної української держави — України. Та чи були ми незалежними? Сумніваюсь. В нас не було довіри до влади. Ні, нам не брехали, але нам і не говорили правди. Роблячи ілюзію, що все добре, коли все було жахливо, влада налаштувала проти себе свій же народ.
Тепер випливає питання.. А чи українці - це раби? Ні! Ні! Ні! Можливо,ми ними були, але ми ними не стали. Ми змінились. Ми вийшли на Майдан і довели , що ми - нація, яка буде боротись, ми люди, які хочемо справедливості, ми не бидло, а сильний та чесний народ. Ми стали проти влади, проти корупції, проти брехні, тому що в одну мить зрозуміли: якщо ми це не припинимо, це не припинить ніхто. Але показавши своє невдоволення, нас почали принижувати. Люди, які мали нас захищати, відбирали в нас життя. В нас стріляли, нас поливали водою на морозі, нас принижували, били, з нас знущались. Та ми не здались. Люди зіткнулись із смертю віч-на-віч, та не відступили, а стояли до останнього. Небесна Сотня. Юні Ангели. Це Герої, це Люди з великої літери. Завдяки їм, ми зараз ходимо на навчання, на роботу, та радіємо життю. Саме вони показали, хто такі українці і на що українці здатні.
А що ж було дальше? Європа подивилась на нас іншим поглядом. Не як на рабів, а як на націю, як на єдине ціле. Є останнє питання, на яке є двостороння відповідь: а чи потрібні були ці всі жертви?
З однієї сторони: так. Ми втомились бути непочутими, втомились бути на колінах. Саме події на Майдані та на Сході показали: МИ – не раби. Ми стали з колін. Ми боротимемось за свободу і повернемо Україні процвітання. Ми втратили частину нашого краю – наш Крим. Та ми його повернемо. Ми не віддамо Схід загарбникам та окупантам, тому що це НАША земля, з НАШИМИ звичаями, та НАШОЮ історією.
З іншої сторони: не було б сотні-тисячі жертв. Не було б, мабуть, війни, не було б Майдану, Революції Гідності. А що б було? Якби народ не піднявся, Україна б зникла з карти, ставши частиною Росії. Цього не можна було допустити. Українців би не існувало, Україна була б лише спогадом в книгах з історії. Цього не буде ніколи. Ми українці. І ми вистоїмо до кінця.
Ми – не раби. Героям нашим, дорога до Раю, а Україні –щасливе процвітання.. МИ нація. Ми – єдине ціле. Ми сини і доньки України, а значить зробимо все, задля того, щоб з гордістю казати: «Я-українець».
́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648241
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.03.2016
автор: kristina_igorivna