[i]« Скажи-ка, дядя, ведь не даром…»[/i]
М. Лермонтов
Даруйте, лицарі відваги,
і не омиті бідолахи,
що ви лежали горілиць,
коли одні не впали ниць
перед атаками убивць
і розбишаками ватаги.
Даруйте, роти і полки,
і українці-командири,
що не ганьбили честь мундира,
коли пішли бойовики,
а от у Раді – навпаки,
позасідали дезертири.
Що ви зі смертю візаві
утримали Савур-могилу,
у камені окопи рили,
робили рейди бойові,
і поверталися живі,
коли «орлу» карнали крила.
Коли кубанські «кізяки»
(і аж ніяк не козаки)
явили Каїна уміння
і відтяли своє коріння,
рубаючи у дві руки
живої нації насіння.
Коли виходили з «котла»,
а вас «перемагали наші» –
херої-найманці із Раші
із автоматами [i]ор*ла[/i],
і убивали з-за вугла
«шахтёры»-урки із параші.
Чекайте кари, парвеню,
кубло московської зарази,
що облапошило Чечню.
Ніхто у тебе й за платню
уже не вилікує сказу.
Кирдик – опудалу Кавказу,
що заведе і цього разу
«велике Пу» у западню.
* – відомо кого. .
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648156
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 01.03.2016
автор: I.Teрен