Не полишив надію...Відчуждіння,
До чого сон?..я сам сюди прийшов,
Кому воно потрібне...моє вміння,
Шукати в злобі ніжність і любов?
Стежки позаростали? І що з того?
Коли мете, то теж нема шляху,
Хотів почати просто із малого,
Та сам себе загнав в не вірний кут.
Я все ж не птиця, щоб летіти в вирій,
Коли лиш підступа холодна ніч.
І що.. Молитись чи тягнутись до кумирів?
Когось чекати чи "пірнати в піч?"
Відліт душі, планується? Звичайно,
Тоді ж, як всім, як черга підійде,
А поки буде й днями й вечорами,
Картать себе сумління молоде...
Давно ми стали всіх думок - панами,
А на вітрині ми раби клича,
Ми не знайдемо правди за вітрами,
Вона лиш проти вітру постача.
Журба за тим, що можна було б ліпше,
Щось підібрати з тисячів "перлин"
Але, десь знають, ще не зможу більше,
Пробити стезю до нових вершин.
Аналіз ще не раз мені заниє,
І десь печаль згадаю як весну,
До досвіду завжди рівчак час риє,
За "дурну юність" часто не до сну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647464
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 28.02.2016
автор: Alex-dr_7(tericon)