Весняне проміння ось-ось завітає.
Бруньки засміються , відчувши тепло.
Птахи вже летять он до рідного краю,
З водою про щось розмовляє весло.
Життя просинається в лісі, на полі.
Здається, що щастю немає вже меж.
Але не завжди ми господарі долі.
Сказати так хочеться їй:- «Не бентеж!»
Ну, що ви, сусіди, землі не хватає,
Чи кольору крові замало на ФЛАГ?
Час прийде, дитина у вас запитає
Чому в Україні ви сіяли жах.
На жаль, розумію: розмови не буде,
Бо совість не дасть вам про це говорить.
Ступайте додому, якщо ви ще люди,
Донбасу елегій своїх не творіть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647017
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 26.02.2016
автор: Татьяна Маляренко-Казмирук