І сокіл в небі не літає,
і дні мої чомусь сумні,
і сонце за вікном вкриває,
усе живе теплом своїм.
І лиш мене весни проміння,
ніяк не може віднайти,
щоб в серці трохи вбити холод,
що принесли зими сніги.
Я б розпустила свої коси,
додолу руки простягла,
і над водою в барвах й хвилях,
я б свої чари пронесла.
І тихі співи соловейка,
що в пущі лісу заблукав,
я зачарована почую,
і полечу з ним в теплий гай.
Весна всім різне щось дарує,
відносить серце в забуття,
та головне що зимню тугу,
миттєво звільнює вона.
К.Д.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646367
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2016
автор: КД