На застебнутих наглухо
обличчях
спрокволу
ґудзики очей
виблискують
миттєвих зацікавлень
спалахами;
із застебнутих наглухо
душ
спрокволу
із розривів
миттєвих зацікавлень
висипається горох
пустопорожніх слів...
Аж ось
на наглухо застебнутому
небі
з'являється
блискучий ґудзик сонця —
і розстібає темряву,
і розстібає обличчя,
і розстібає душі...
Й летять
відкриті душі
у широко відкриті
груди ранку
до серця-досвітку...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644702
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.02.2016
автор: Пересічанський