Скоро й наші з тобою слова все одно поростуть цвіллю
Час відбудеться В нас
Він корінням У нас проросте
І це сходження вгору ніколи себе не припинить
Але коли часом падаю, то поринаю у акорди музики, що ніби втішає, голубить, але потім ятрить тебе день за днем
Не буває насправді падінь загострених, до них час веде із надією, що ти схаменешся і втечеш від даремної прірви
Але хто схаменеться? Коли музика ця огортає тканинами кашеміровими, затягує міцніше вузли, занурює у свій кокон
Зовсім інше: пробудження
Ти прокидаєшся, неначе зі сну
Ти прокидаєшся, нажахана власним свавіллям
Принцеса, що спить над горошиною
Загублене у WonderLand наївне дівчисько, що волосся уже не заплітає
Що час поробив із нами всіма?
Що ми дозволили із собою зробити?
Коли ми востаннє блукали у травах босоніж, росою?
Коли ми востаннє купались у кольорах сонця ранкових?
Нізащо не скажеш
Змовчиш, адже все ідеально і згідно за планом будуються наші життя
Я хочу зламати це колесо болю і далі іти
Не шкодувати жодного дня за обраний шлях
Я провела би тебе поміж див цього світу, але час нас розриває навпіл
Максимально роз’єднує нас
Листопад 2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644662
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2016
автор: Demetris