Так буває, що природа теж засмучує.
Ну а ти сидиш в квартирі сам розлючений.
Ти в самотній тиші і на тебе це несхоже.
Ну чому тривожишся, щоб когось не тривожити?
Щоб набрати номер і … ти так невчасно –
Зрозуміло все собі пояснюєш.
Така печаль глибока, аж занадто.
Справа думаєш в поганому характері?
Погоду, за вікном, за дощ не судять.
І в таких речах усе ж багато суті є.
На вулиці промокла кожна плитка.
Дощ зупинивсь, а ти побіг у тому ж ритмі.
Ти як завжди мчиш кудись наввиперед.
А один дзвінок міг всі помилки виправить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=644044
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.02.2016
автор: Вікторія Фединишин