Іде бабуня…Шкурбає* ногами…
Ціпок тоненький, як дороговказ.
Стомились ноги з часом, із роками,
Стає відпочивати раз-у-раз.
В народі кажуть, що роки – багатство,
Вона б його зміняла на роки,
За її працю, їй належить царство,
Та в старості всі майже жебраки.
Хтось має гроші, та нема здоров’я,
У когось все буває навпаки…
Комусь його життя далося кров’ю,
Та всі такі на старість «ходаки».
Іде бабуня…Шкурбає ногами…
Ціпок тоненький, як дороговказ.
Ображена і долею й богами,
Іде вперед, бо це життя наказ.
Шкурбати* – ледь переставляти ноги, сунути ногами…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=643421
Рубрика: Присвячення
дата надходження 13.02.2016
автор: Віталій Назарук