Ми волею долі з тобою в одному човні:
зустрічні вітри то напнуть, то зламають вітрила.
Мене не питай чи кохаю - беспомічне "ні"
лише прошепочуть примотані ременем крила.
А серце у грудях покльовує дрібно й мовчить,
у ньому давно не спалахують ноти та іскри.
Лиш мрії злетілись зірками до нього спочить -
кришталь мого серця від світла їх ледве не трісне.
А погляд тримає і сонце, й таку глибину,
що геть забуваєш, що люди говорять не знаками.
Таке відчуття, ніби ходиш босоніж по дну,
де небо крізь воду блакине і трішки заплакане.
Тонкими руками-гілками чіпляюсь за тінь,
що завжди десь поруч і дихає холодом в шию.
Я загублена в часі між білих безмежних стін
там, де серце до тіла нитками наживо шила,
щоб не втратить реальність, тримати дірявий дах
і земля не спливла чи не щезла із-під кволих ніг...
Ще розкриє міцне крило поневолений птах...
Хай на щастя з тобою в одному пливемо човні!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=642507
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.02.2016
автор: Meggi