(Присвячується сестрі однієї скромної дівчини, яка
теж обмежила доступ до своєї сторінки ВКонтакте)
Я зрозумів, що Ти мене «впізнала»,
Як надіслала відповідь просту:
«Частина біографії цікава.
А може знаєш Ти мою сестру?»
І на душі мені так гірко стало,
Але подякував за прямоту Твою.
Так щиро те питання прозвучало,
Хоч рану й розтривожило мою…
Півроку я писав Твоїй сестрі,
Кілька разів вона мені відповідала.
Я розкривав їй подихи душі,
Вона ж їх тільки як казки читала…
Той «світлий образ» щиро я любив,
І в серці я надію зберігав.
Щовечора в «контакти» заходив,
І пристрасно, як лиш умів, кохав…
Як кілька днів у мережу не заходила,
Я хвилювався і не міг спокійно спати.
Її поява знов душі давала крила,
І я продовжував свої «казки» писати.
Так ціле літо миттю проминуло,
А осінь тільки смуток приносила.
Кохання в жовте листя загорнула,
Дощами мою пристрасть загасила.
Я ще любив, та то була лиш звичка
Щовечора в мережу заглядати.
Відчула мабуть це Твоя сестричка –
І вирішила доступ блокувати…
Так по-англійськи це вона зробила.
Всю осінь промовчала і пішла.
Без вибачень. Лиш грюкнула дверима.
Та рана й досі ще не зажила…
© S.Nemo
06.02.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641788
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2016
автор: Finist