Дві години поспіль лікар шкіру шиє,
Вже вдев'яте хлопець в нього на столі.
Ось стежок останній закінчив на шиї...
Як отой хлопчина вижив взагалі?
Скільки тих уламків було - незліченно,
Клятого заліза скільки ж було в нім!
Гоїться потроху згадкою страшенна
Шрамо-вишиванка на тілі живім.
На грудях та стегнах поле "гіацинтів"-
Спалахами квітнуть синії вогні.
Гронами "акацій" плечі оповиті
Й пелюстки скидають нижче по спині.
Шрами! Шрами! Шрами! Мовчки плаче мати,
А душі нестерпно хочеться спитать:
" Щоб ту вбивчу зброю, квітами назвати,
То яку ж уяву людям треба мать?"
Доторкнувшись шрамів, дівчина шепоче:
" Не сумуй, мій любий, вишию тобі
Мирними квітками я нову сорочку,
Що сховає квіти, сіяні в війні!"
Скільки ж вишиванок на тілах солдатських
Залишить на згадку клята ця війна?
За стежок за кожен, що на тілі братськім,
Неодмінно ворог відповість сповна!
Козак Наталія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641582
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 05.02.2016
автор: Ниагара