І горобці переживають кризу.
Як і в людей – чого тільки нема!
Нема тепла, а головне – провізії.
А що поробиш тут? На те й – зима.
Живуть сім’єю в кучугурі хмизу
Цей дім лише із вікон і дверей.
Без стуку вітер заліта, пронизує
Чи дощ, бува, донесхочу пере.
Вже поневолі горобці – як м’ячики,
Бо холод – звір, і люто сніг мете –
Уже пір’їна кожна наїжачена
Життю такому виявля протест.
Але щораз випурхує вся зграйка,
Цвірінькає із вірою в добро,
Коли в дворі з’являється хазяйка
Серед качок з омріяним відром…
Колись же, як зима, розтане й криза?
Чи скрізь? Але хоча б - у горобців,
Аби лиш не зникала купа хмизу,
Бо іноді хазяйка смиче знизу –
І дрюк посвистує в її руці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641392
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2016
автор: Ніна Багата