Іти. Спотикатись. І падать не раз.
І губи кусати від болю.
Але кепкувати варягам із нас –
Не можна дозволить.
Підставить плече і завзяття душі.
Додати громаді хоч крихту.
Оце немовля, що в колисці лежить,
Не дать задушити.
Такий затяжний у безодню стрибок –
Рвонуть за кільце парашута!
Сьогодні не може сказати сам Бог –
Чи буть, чи не бути.
А змій невгамовний народ спокуша.
І палить цілунок Іуди.
Та знаєм напевне – хлібина чужа –
Довічная скрута.
І гідність, й повага стоять на кону,
Бо ми на прицілі у світу.
Якщо піддамося – помножать на нуль,
І з пам’яті зітруть!
Хай світить зорею звитяга батьків –
Їм важчі скорились дороги.
Не можна зневірі даватись взнаки –
Лише перемога!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=641091
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 04.02.2016
автор: stawitscky