тіло болю
кожен сам годує собою –
невидимого та реального
паразита астрального
кожен утримує-має
завдяки тому, що страждає…
на підступні подразнення
реагує-відповідає…
…двосту́лкова мушля,
молюск
і кристалик піску,
що проник
у перламутрову черепашку –
перлову скойку…
десь там – вітри,
а тут – шторми…
місяць де́сь там –
а тут – припливи-одпливи:
призводять
до коливання води
зовнішні
потойбічні впливи…
скраю – ви́скоком-босяко́м –
люди:
каламутять воду піском
і множать сліди…
рух і життя – усюди
із каламуті зовнішньої - мала піщинка
проникає у мушлю –
у боки молюска муляє –
вдома жити за́тишно не дає,
на собі, колючій, увагу і волю
зосереджує –
тілом болю
стає…
мучить і заважає…
молюск, щоб її позбутися,
перламутр із мантії виділяє –
гостю незвану згладжує,
облагороджує,
сповиває – до себе дорівнює…
наближає
і єдина мета –
позбутися
інородця – домашнього ката…
чи прийняти жорстоку долю –
співжитися-подружитися
із неугавним тілом болю
та на користь лише чужаку
мантії ніжної дотики –
витончені пластинки
продукованого вапняку
тіло болю
не чує ні молитов, ані сутр:
нашаровується щохвилини…
належить морському
м`якуну́ двосту́лковому – перламутр,
а люди цінують
і вихваляють – перлину
без упину…
тіло болю ненаситно росте,
поки увагою володіє…
а без уваги – в ніщо змаліє,
та безхребетний м`якун
відвернутися не уміє…
відгадка проста:
болем
годує людина
власного
астрального парази-та…
03.02.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640866
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 03.02.2016
автор: Валя Савелюк