Відчини (я молю! я благаю!)
своє серце та душу мені!
Запали знов кохання вогні!
В самоті йду на дно, потопаю...
Відпусти (я щосили кричу!!!)
всі в минуле образи та сльози!
І не винні ці люті морози,
що від думки про тебе тремчу.
Залиши (це не сила збагнути!)
мене поруч з собою...на вік.
Я змінюсь, адже я чоловік,
що так прагне усе повернути!
Віднайди (ти ж найкраща з жінок!)
в собі сили повірити знову.
І повір, так, кохана, на слово.
І зроби до примирення крок!
***
Ці слова так потрібні були...
Та на все є свій час та свій строк.
Це безжальний життєвий урок...
Ми запізно його здобули.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=640249
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2016
автор: Юлія Сніжна