Небо…
Таке високе, таке неозоре…
А думка – далека навіть,
Та вельми швидка,
Пронизує отой простір,
І летить… За той неба край,
Який невидко і нечути,
І незнано, чи досягла…
Та вже за мить повернулась,
І затаїлась у сховку,
Який може ніхто ніколи
Не відкриє і не побачить,
Окрім душі. Хіба, може вже
Аж на сповіді…
Якщо душа має сповідатись,
І навіть за свої думки!?
Якщо має…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639919
Рубрика: Верлібр
дата надходження 30.01.2016
автор: tatapoli