«О ні, тільки не це!--вмовляла я Інтернет о другій годині ночі, коли він перестав працювати.—Я знаю, я все знаю, я й без цього пішла б спати. Це ти даремно. В мене вистачило б свідомості самій повиходити з усіх сайтів і встати з-за столу. Так, вистачило б! От тільки додивилася б оте одне... бігме, тільки оте одне... Якщо ти повернешся—ти побачиш. Мені потрібна лише одна хвилина, щоб закінчити, а далі я вимкну комп’ютер і піду спати. Або не вимкну (тільки загашу екран), щоб завтра не відкривати все знову, але все одно піду. Ти ж цього хотів? Ти змушуєш мене іти прямо зараз, але на душі в мене неспокійно, тому що я не дочитала, зупинившись на самому цікавому місці. Якщо ж ти повернешся і я закінчу, мені стане радісно й легко, і я швидко засну — з усмішкою на вустах. Ти ж не проти? Я знаю, що не проти. Повертайся! Де ти? Нам було так добре разом! Я не можу без тебе, коханий. Я чекаю...»
Він повернувся. Години через три я вимкнула монітор...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639840
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2016
автор: Вікторія Т.