Настав такий очікуваний понеділок. У цей день мене підірвало десь о 5й ранку. Я почала готуватись до приходу на стару-нову роботу. Зі Славкою ми заздалегідь домовились, що о восьмій вона вже буде у мене. Я ще з вечора почала обдумувати, що краще надягнути, що краще взути... Але оскільки думок було безліч - то вирішила, що ранок буде вирішальним у моєму виборі. Поспати видалось нещадно мало. Організм уперто протестував. У голові було безліч картин того, що може бути далі. А раптом він просто вирішив познущатись. Ми такі прийдемо. А Дмитрович просто при всіх скаже, що ми відраховані. Але для чого це йому? Може, просто прагне помститись за зіпсований кабінет? У будь-якому разі краще вже пожалкувати, що прийшли, аніж, що лишились вдома. Тому я скочила з ліжка ще за годину до дзвінка будильника і почалось. Потрібно було скільки всього вирішити. А сонце в цей день вперто не хотіло прокидатись. ЗА вікном був туман. Густий-густий. Чорні і голі дерева вкривались ним, як пуховою ковдрою, і продовжувати додивлятись свої кольорові сни. Хіба що двірник тітка Валя вже була на роботі. Вона потужними і впевненими рухами із характерним звуком збирала рештки осіннього вбрання алеї під вікном. Оце витримка. У скільки ж вона прокидається. І завжди виглядає, як з обкладинки радянського журналу. Такі щирі очі, підмальовані вуста, все як треба. Так, щось задивилась я в вікно. все, перша чашка кави і ранковий душ - пройдено. Тепер рухаємось далі. Потрібно було обрати із купи мотлоху щось пристойне, щоб надягнути. Щось не надто урочисте, більш стримане, але з ознакою професійності. Що ж це буде?О, чорні брюки. Прямі. Без ніяких зайвих деталей. Десь в мене була ще чорна блуза. Злегка об'ємна. Майже під горло. Ось вона. Із бантом. Раніше вона мені не надто подобалась, але нічого кращого я сьогодні вигадати не могла. І жакет. Такий же чорний і стриманий. До середини бедра. На ноги - ботильйони. Чорні. Із маленькими замшевими вставками. Так, щось не надто радісно виходить. Такий собі чорний тотал. А чому б і ні? Злегка розрідимо образ червоними сережками. І таким же годинником. Наверх улюблене гірчичне пальто. Ну, подобається воно мені. Може й ні до чого. Але все одно обирати більш ні з чого. Решта - або надто холодно, або надто тепло. Або потрібно було в хімчиску віддати. Так що іншого вибору немає.
Тепер зачіска. Спочатку дістала плойку - вирішила завити локони. Коли все зробила - зрозуміла, що якось надто легковажно. Треба щось інакше. Але що ж тепер - мити голову? Часу залишалось все менше. Зав'яжемо хвостик. Потім хвостик трансформувався в пучок. Такий собі, не високий, не низький, об'ємний, з прядками волосся по боках, в кращих традиціях Дженіффер Лопес ( якщо хтось колись звертав на це увагу, оминаючи найвизначніші частини її образу). Трохи підфарбуватись. Макіяж такий собі денний. Без стрілок і інших агресивних деталей. Ну ось і все. Готова. Встигла. Годинник показував 7-30. Вирішила набрати Славку. Щоб, боронь Боже, ця шаленість не проспала.
-Привіт, Риженька! Ти там не спиш?
-Ні. Не сплю. Доброго ранку. Я з п'ятої, як на голках. А ти збираєшся?- почула я голос зляканої подружки у слухавці.
-Не повіриш - та ж сама історія. Уже зібралась. Стою, як солдат Джейн - напоготові.
-Тоді виходь!
-В сенсі? Ти ж тільки за півгодини будеш?
-Я вже хвилин п'ятнадцять, як на місці круги нарізаю. Думала не заважати тобі.
-Ти мене дивуєш. ( Зазвичай, ми ледве встигали забігти в офіс, коли годинник показував потрібні цифри, бо Славка, та і я, чого ж тут приховувати любимо покопирсатись подовше, а тут вже на місці. Щось у лісі здохне ( Так казала моя бабуся, коли я приносила їй якісь сюрпризи, вибачте, дядечки і тіточки з Green Peace, але я із усіх сил намагалась, щоб то було не часто, так що тваринки жили спокійно і помирали тільки своєю заслуженою смертю))
-Сама себе дивую. Давай. Я чекаю. Може, десь кави по дорозі перехопимо.
-Добре. Вже спускаюсь.
Я попрямувала до коліжанки. Раз ми два ідіота, яким сьогодні спати не хотілось.
Сьогодні досить швидко дістались до офісу. Кави по дорозі так ніде і не надибали, так рано ми ще тут не з'являлись, тож, ми розкрили двері до улюбленої роботи, коли годинник показував восьму.
Під офісом вже стояла машина Дмитровича. А то значило тільки одне. Він уже на місці. Стало ще страшніше.
-Так, ану, не тремти, Спілберг. Все буде оки, - сказала подружка і натягнула посмішку.
-Намагаюсь, - і я також вичавила із себе щось схоже на те.
І ми, вистукуючи каблами в такт, рушили до приймальні.
-Зайдемо до нього відразу, чи будемо ще годину чекати? - вже всередині запитала Славка.
-Навіть не знаю, - пошепки промовила я.
Але, здається, не нам вже те було вирішувати.
-Машкінс, ти сьогодні рано, - із таким посланням на порозі приймальні з'явився бос. І тут в його очах не було більш нічого окрім здивування. - Це ви, дівчата. Добре, заходьте до мене.
По дорозі ми кинули на канапу в гостьовій верхні одяг і попрямували до Дмитровича в кабінет.
- Я так, не очікував, що ви так рано будете вже на місці. Сподіваюсь, ви тут, бо згодні працювати.
-Так.
-Так, звичайно, - як в садочку майже хором промовили ми.
-І так, сідайте. Пройдемось по пунктам. Слав, як ми із тобою і домовлялись, ти готуєшся до стажування. Я вже де з ким зідзвонився. Всі витрати бере на себе фірма. Тобі виділиться там житло. Будуть добові. А все решта, звиняй, уже за свій рахунок. Практика буде тривати 21 день. Тобто майже місяць. За цей час ти багато чого навчишся. Так що короткий звіт на 3-4 аркуші, я хотів би потім бачити. Сподіваюсь, що в тебе немає дітей, батьків і так далі, яких тут не можна лишити на цей час без нагляду? І ти не знехтуєш подібним шансом. Повір, він випадає далеко не кожному. І так, потрібні документи, а також деталі, я тобі впродовж дня скину на електронну пошту. У оформленні візи - допоможу. Так що від тебе потрібна тільки згода. І десь за тиждень, днів 12 максимум - зібрані сумки і думки в голові. Все зрозуміло?
- Так, - відповіла Рижа. ( У цей час вона була схожа на рибу, яку витягнули із води. Здається, вона навіть не моргала. Тільки судорожно вдихала повітря. Але я знаю, що всередині вона була дуже щаслива. У неї починала збуватись мрія. Нарешті, хтось помітив, що вона дуже талановита, просто трошки недовчена. Але то ситуативно. І легко поправити)
-Тепер щодо тебе, Аліса. Як я вже і говорив. Точніше писав, - тут шеф зробив маленьку паузу, ніби щось згадував, чи то просто ніс зачесався, не так важливо, він ковтнув води і продовжив, - ти вже давно доросла до значно вищої посади, але посадити тебе на моє місце, даруй, не можу, - тут в нього навіть промайнула посмішка, - а, якщо серйозно, то я вважаю, що ти будеш ідеальним віце-президентом фірми. Моїм першим замом. Разом із почестями і регаліями, на тебе ляже більше й роботи. Робочий час ненормований, сама розумієш. За тобою буде керування деякими проектами, перевірка, складання бізнес-планів, подання мені на розгляд, ділові зустрічі, підписання, оформлення документів, і таке інше. Повний перелік буде в тебе у вигляді електронного документа трошки пізніше. Розумію, що звучить досить серйозно, але, я вірю, що ти справишся, просто обов'язків буде трохи більше, ніж на твоїй колишній посаді, зате є приємний плюс і повноважень буде більше. Здається, все пояснив. Є якісь питання?
-Ні, все зрозуміло, - у мене тремтів голос, пітніли долоні, але я намагалась корчити з себе крижаний спокій.
-Ну, тоді, по ходу розберемось. Тоді, як з'явиться пані Серебрянська, зайдете до неї, щоб підписати договори, а ти, Слав, і решту потрібних документів. І, так. Забув. Слав, поки до твого від'їзду будеш квартируватись на старому місці, потім щось вигадаємо. Аліс, твій кабінет тепер буде ось тут за стінкою. Там вже все готово. Майже. Можеш вселятись.
-Дякуємо, Євген Дмитрович. Тоді, ми пішли? - занепокоєно перепитала я.
-Так-так. Якщо будуть якісь питання, звертайтесь. І, удачі вам!- додав наостанок шеф.
І ми, приголомшені почутим вирушили на свої нові місця роботи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639459
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2016
автор: Sama_po_Sobi