Оці засмучені зимові яблуні.
Чомусь і їх жалію, і себе.
Нагадують ребристі дирижаблі,
Що боязко спустилися з небес.
Була пора, коли пружнясті віти
Аж розпирало від чуття краси.
Вони парили в океані літа
І цілували над собою синь.
Їх, певно, тішила своя привабливість
І безкорисливий для світу дар –
Оті усміхнені рожеві яблучка,
А зараз ані листу, ні плода.
А зараз, мабуть, сумніви буравлять:
Чи вистачить терпіння і снаги
На час, коли царюють тут сніги?
Щоб знов – у небо! Ніби дирижаблі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=639083
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.01.2016
автор: Ніна Багата