Переспів поезії Б.Окуджави
Ліси стоять загорнені
У осінь до плечей.
Йде мандрівник натомлений,
не зводячи очей
на просіку нев'їжджену…
На серці – лиш вона
чаклункою, ундіною –
ні сну йому, ні дня.
Пішла, дверима грюкнувши –
чи знає хто – чому? –
в холодну ніч байдужості.
А що робить [i]йому[/i]?!
Потрощено все, зламано,
та він немов сліпий.
А скільки слів гірких вона
йому жбурнула вслід.
Не жінка – справжня фурія!
Але без неї [i]як[/i]?
Шматує серце бурями,
а він до забуття
на диво сподівається:
мовляв, ще буде час,
майстри, іще трапляється,
лікують серця м'яз…
Оригінал
Б.Окуджава
Стоят леса, опутаны
осенней желтизной.
Бредет усталый путник
по просеке лесной,
нехоженой, неезженой...
А сам - о ней, о ней:
живет в сознанье женщина,
и нет ее сильней.
Внезапно разлюбившая,
кто знает - почему,
остывшая, забывшая,
да вот нужна ему.
Всё кончено, всё сломано,
но он как будто слеп...
А сколько горьких слов она
ему швырнула вслед.
Ведь вот какая женщина !
А без нее не жить.
Змеится в сердце трещинка,
а он: любить, любить...
И верит и надеется,
что вот придет пора,
что где-нибудь имеются
по сердцу мастера.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638535
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 25.01.2016
автор: ptaha