Крає вкотре юнацьку душу
гостра туга немов коса.
Над могилою схлипує груша
І бринить промениста роса.
Світлій пам'яті юного діда
Пишу з болем оці рядки.
Про той час коли над полем
Пломеніли ранкові зірки.
Десь у небі дзвенить стоголоссям
Солов'їний спів, повен жалю.
А між буйним багряним колоссям
Дід востаннє косив траву.
Те чоло немов зоране поле
Мозолисті долоні рук.
Я мабуть не забуду ніколи
Переплетиво радості й мук.
Вечорами прощався з сонцем.
На світанку стрічав зорю.
Аніж дід мій, світлішу людину
Я одвік за життя не знайду.
Де зерном золотиться покошене
Житнє поле юнацьких літ
Поміж полем лежить зарошений
Сивиною, мій юний дід.
І вже вкотре розкраює душу
Біль притуплена наче коса.
Над могилою схлипує груша
І бринить промениста роса.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=638340
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 24.01.2016
автор: Назар Куліш