ЧОЛОВІЧА ЛЮБО. 8. ЧЕТВЕРТЕ ЖИТТЯ. Початок

8.ЧЕТВЕРТЕ    ЖИТТЯ.  Початок
21.01.2016*  14:00

Більше  тижня  не  занурювався  у  минуле  -  треба  було  допомагати  синам  у  навчанні,  а  потім  відходити  від  цього.  Бач:  я  тепер  з  трудом  можу  добами  працювати  від  9:00  до  24:00  без  перерви,  навіть  їсти  при  цьому  паралельно.  От  що  таке  старість.
Та  не  треба  бідкатися,  бо  це  є  ще  одна  форма  Щастя.

Першу  мою  дружину  звали  Валя.  Валентина  Петрівна.  Щира,  добра,  толерантна  та  проста  у  спілкуванні,  розумна,  але  не  любила  проявляти  свій  розум...  Мала  тихий  та  співочий  шарм.  Типова  українка,  хоча  прізвище  і  мала  типове  шляхетське  -  Виговська.  
У  нас  все  було  першим.

Друга  дружина  -  Ася  Анатолівна.    Статура  так  собі,  обличчя  красиве,  але  в  межах  очікуваного,  але  харизма,  манера  триматися,  рухатися  вражали  чоловіків  -  з  нею  було  тяжко  ходити  по  вулиці,  бо  всі  чоловіки  автоматично  оберталися  щоб  глянути  на  неї,  хоча  вираз  обличчя  у  неї  був  як  у  Снігової  королеви.  Характер  був  жорсткий,  вольовий  назовні,  бо  ранимість  свою  вона  майстерно  ховала,  гарно  співала.  Народилася  та  виросла  у  селі,  закінчила  там  з  медаллю  школу,  але  село  і  все  українське  не  любила,  тому  поступила  в  Педінститут  на  факультет  російської  мови  і  була  викладачем  російської  мови.  Мала  від  природи  педагогічний  хист  і  її  любили  учні,  хоча  колеги  саме  за  це  мали  з  нею  стосунки,  м'яко  кажучи,  так  собі.

І  от  промалювалася  в  моєму  житті  третя  жінка.  Валентина.  Валентина  Друга.  Валентина  Іванівна.
Чесно  кажучи,  я  ніколи  раніше  і  потім  у  своєму  житті  не  зустрічав  подібної  суміші  доброго  та  недоброго  в  людині.
Коли  ми  зустрілися,  то  нам  було  вже  за  40,  вона  на  1  рік  була  старша  за  мене.  За  плечима  мала  вельми  бурхливе  та  різноманітне  життя,  але  на  її  зовнішності  це  майже  не  позначилося  -  була  дійсно  красива  обличчям,  очі  немов  весь  час  сяяли,  а  усмішка  майже  не  покидала  її.
Вона  відносилася  до  тих  жінок,  яким  макіяж  майже  не  потрібний,  але  час  від  часу  любила  розмалюватися  визиваючи  і  прошвендяти  по  вулиці.
Офіційно  одружена  не  була,  але  чоловіки...  опущу  це...

Та  все  це  мене  якось  не  чіпляло,  а  от  тема  та  ідея  її  дисертації  вразила:  Ландшафтний  сценарій.
Спочатку,  коли  у  коридорі  вона  щось  мені  пояснювала,  я  зрозумів  тільки  те,  що  вона  відштовхувалася  від  принципу  написання  режисерського  сценарію    Сергія  Ейзенштейна.  Домовилися,  що  я  прийду  до  неї  додому  у  суботу  і  подивлюсь  планшети  ілюстрацій  до  дисертації.

Прийшов.
Вразило,  що  квартира  знаходиться  в  будинку  поряд  із  тодішнім  ЦК  КПУ,  напроти  будинку  Спілки  письменників  України.  Потім  з'ясувалося,  що  це  закономірно,  бо  її  батько  був  колись  інструктором  ЦК,  а  потім  став  заступником  міністра  юстиції  по  господарству...  Батька  та  матері  вже  не  було  на  світі,  мала  двох  сестер,  старша  жила  у  Тбілісі,  була  одружена  з  відомим  грузинським  архітектором,  а  молодша  теж  закінчила  наш  Архфак  десь  за  декілька  років  до  мого  закінчення  і  почала  проявлятися  як  неймовірно  талановита  художниця.
Вразила  мене  і  ідея  та  суть  Ландшафтного  сценарію,  після  того,  як  я  подивився  малюнки,  креслення  та  фотокартки  на  планшетах,:  запроектувати  ландшафт  санаторія  таким  чином,  щоб  він  автоматично  впливав  на  психоемоційну  сферу  людини  і  лікував  її.  Але  моє  загальне  враження  від  роботи  було:  "Півень  знайшов  перлину".
На  цей  момент  у  мене  по  моїй  дисертації  на  тему  Екологічної  парадигми  формування  санаторія  був  накопичений  великий  матеріал,  а  враховуючи,  що  я  згрібав  все  що  було  суміжним,  то  було  багато  такого,  що  не  працювало  на  мою  роботу,  але  дивним  чином  лягало  в  русло  Ландшафтного  сценарію.  До  того  ж  мені  зразу  стало  ясно  як  весь  цей  напрацьований  матеріал  слід  упорядкувати.  І  я  дав  згоду  допомогти.

Ідея  Ландшафтного  сценарію  мене  причарувала,  бо  вона  давала  можливість  відпрацювати  суто  практичні  засоби  упорядкування  стану  здоров'я  людини,  використовуючи:  ландшафтну  архітектуру,  дендрологію,  алелопатію,  експериментальну  психологію,  орологію,  фітонцідологію,  кольорознавство,  метеорологію,  напрацювання  в  галузі  використання  пахощів  та  біоритміки,  пропорцій  та  формотворчості  тощо.

По  великому  рахунку  всі  кандидатські  дисертації  можна  поділити  на  дві  категорії:  одномоментні,  які  не  мають  далі  ніякого  продовження  і  довгоживучі,    на  базі  яких  будуються  докторські  дисертації  авторів  чи  маса  кандидатських  інших  авторів.  Ландшафтний  сценарій  явно  вписувався  у  другу  категорію.

Працювали  ми  інколи  після  основної  роботи,  але  типовим  стало  те,  що  я  приїжджав  із  Українки  в  суботу  і  ми  працювали  весь  день.  В  один  із  таких  днів  я  був  атакований  і  зразу  здався  на  милість  переможця.

Легковажність  стосунків  мене  влаштовувала,  але  я  пригадую  один  випадок.
В  моєму  житті  так  дивно  трапилося,  що  біля  мене  завжди  було  багато  євреїв.  Мій  єдиний  друг  Давид  Гінзбург  помер  майже  30  років  назад,  а  туга  за  ним  ніколи  не  покидає  мене.  Два  єврея  розбили  дві  мої  сім'ї.  І  були  ще  товариші  по  роботі,  по  мистецтву,  по  захопленням.  Одним  із  них  був  блискучий  архітектор  і  художник,  поет  та  нетрадиційний  науковець  Борис  Якович  Кучер.  Коли  я  повернувся  з  Москви  і  прийшов  працювати  до  КиївНДПІмістобудування,  то  там  зустрів  Бориса  Яковича  в  якості  ГАПа.  Він  був  десь  на  років  9  старший  за  мене  і  я  його  завжди  поштиво  називав  по  імені  та  по  батькові,  а  він  мене:  Вітінька.  До  того  ми  разом  працювали  в  Українському  філіалі  Діпрокурортпроект,  де  він  був  головним  архітектором,  а  деякий  час  і  директором.
Якось  після  роботи  ми  йшли  по  Володимирській  вулиці  додому  і  вели  різноманітні  інтелектуальні  розмови.  Раптом  він  змінив  тему:
-  А  скажіть  мені,  Вітінька,  як  ви  плануєте  далі  жити  враховуючи  ваші  стосунки  зараз....  з  жінками.  -  БЯК  (я  так  його  називав  подумки)  був  дуже  делікатним,  хоча  весь  інститут  знав  що  у  Валі  нове  захоплення.
-  Все.  Більше  ніколи  не  одружусь!  Досить!
-  Вітінька!  Безумовно,  Фрида  мене  оженила  на  собі,  але  я,  повірте,  жінок  знаю  гарно.  То  не  зарікайтесь!
-  Це  ж  від  мене  залежить.
-  От  як.  А  ви  подумайте,  хто  обирав  -  ви  чи  жінки  вас  обирали.  Думаю,  що  вони.
-  Не  думав  про  це.  Але  все  -  баста!  Настраждався!  До  того  ж:  так  виявляється  легко  жити  маючи  легкі  стосунки...
-  А  ви  гарно  себе  знаєте?  Обставини  можуть  бути  такими,  що  ви    змушені  будете  змінити  точку  зору.  Вітінька,  ви  ідеаліст.
-  Борис  Якович,  я  ж  прагматик.
-  Ну-ну!  -  сказав  він,  поглядаючи  на  мене  із  під  припухлих  вік  та  закинувши  голову  трохи  назад,  бо  був  на  голову  менший  за  мене.

Потім,  на  протязі  всього  свого  подальшого  життя,  я  часто  згадував  цю  розмову  з  мудрим  Борисом  Яковичем.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=637534
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2016
автор: Левчишин Віктор